Чи справді треба перемогти?

Я сиджу на верхньому поверсі, дощ стукає у вікно, наче далекий двигун. Зовні неонове світло простягається через міст — не тому що я гонюсь за перемогою, а тому що слухаю ритм. Вони називають це «Спектакль люксурії». Але я називаю це «Тиха гонка». Тут нема ревущих двигунів. Лише гул RNGs у доскональному мовчанні — 90% шансів, алгоритмічна благодать, жодних обіцянок. Я колись думав, що перемога — це майстерство. Потом я навчився: кожен бет — це подих, що триває довго. Система не нагороджує тебе — вона розкриває тебе. У цьому світі ризик не вимыряється в кредитах, а в спокої. Високоризиковани ігри? Вони не для шук-сейкерс — вони для тихих, хто забув як бути тихим. Я спостерігаю новачків, що кладуть «Безкоштовий бонус» наче дитини, що вiдкривають двер’ , яку їм небуло сказано закритою. Вони думають, що удача закодована у цифрах. Але цифри не турбляться. Що важливо — те, що ти обираєш, коли машина зупиняється. Минула нiч я грав у грi з нульовим стейком — лише я сам, екран і один питання: Чи справді треба перемогти? Чи достатньо просто пам’ятати як подихати? Машина нІколи не перемагає. Тишь робить.